Прямі вказівки на авторство митрополита Спиридона містяться у трьох творах: «Ізложеніє о православнєй істіннє нашєй вєрє» (далі - «Ізложеніє»), «Слово на сшествіє Святаго Духа» («Слово») та «Житія Зосими і Саватія Соловецьких» («Житіє»). Про існування «Ізложенія» широкому колу дослідників стало відомо з опису складу Новгородської Софійської бібліотеки, зробленого Ф. К. Смирновим і опублікованого двічі: «у "Описании 24-х рукописных Сборников XVI века Новгородской Софийской библиотеки // Летопись занятий Археографической комиссии за 1864 год". Т. 3 (СПб., 1865) та "Описании рукописных сборников XVII века Новгородской Софийской библиотеки, находящихся ныне в Санкт-Петербургской Духовной Академии" (СПб., 1865)» [43, 27]. Проте лише видатний церковний історик митр. Макарій (Булгаков) звернув на цей твір належну увагу, а також оцінив його зміст і богословські пізнання автора рукопису. Саме з праці митр. Макарія (Булгакова) в 1879 р. починається історіографія «Ізложенія». Однак вона (в силу різних причин) не переходить в історіографічну традицію: розрив між початком дослідження твору митрополита Спиридона та його серйозним науковим продовженням сягає більше 75 років - до «Ізложенія» знову предметно звернулася лише Р. П. Дмитрієва в 1955 р. у своєму дослідженні «Сказание о князьях Владимирских» (М.-Л., 1955). Саме ці два основні дослідники «Ізложенія» - митр. Макарій (Булгаков) і Р. П. Дмитрієва, заклали подвійну альтернативу історіографічної традиції та сформулювали два основні підходи та оцінки цього твору. Всі інші автори повторювали одну або другу інтерпретацію «Ізложенія», причому, навіть не завжди посилаючись на їх авторів.